Квіти завжди були джерелом натхнення для поетів, які в їхній красі знаходили символи кохання, радості й скороминучості. Вірші для дітей про квіти відкривають малечі світ природи, а для дорослих вони стають нагадуванням про гармонію та красу. Вірші українських поетів про квіти та вірші про весняні квіти передають теплоту рідної землі та культуру, пробуджуючи любов до всього живого.
Віршики про квіти для дітей
Віршики про квіти для найменших — це прості, ритмічні рядочки, які допомагають дітям 2-3 років знайомитися з природою, розвивати мову та вчитися помічати красу квітів навколо. Віршики про квіти для дітей 2-3 років та старших:
Квітику, прокидайся,
Квітику, зодягайся,
Квітни, зело мале.
Поле без тебе голе,
Серце без тебе кволе,
Бджілці без тебе зле.
Холод впаде – не бійся,
Снігом черкне – умийся,
Квітику мій, вставай.
Сонце встає зарані,
Зійдуть сніги останні,
Квітику, зацвітай.
Пробрався з-під снігу
Підсніжник маленький.
В зелених листочках
Такий чепурненький!
Голівоньку клонить,
Вітає мене.
Коли вже ця довга
Зима промине?
Ще спить земля солодким сном.
Ще трави сплять в краю лелечім.
А десь під снігом, за бугром,
Підсніжник розправляє плечі.
До сонця тягне пелюстки
Крізь сніг, і вітер, і морози.
Він промовляє : «Я живий!
Весну стрічайте на порозі!»
У кульбабки капелюшок
Має сотні жовтих рюшок.
Чистотою ясно сяє –
Всіх увагу привертає.
Стебельце тонке, зелене
Усміхається до мене.
Коли квітка відцвітає
Зовсім іншу форму має.
В черевички білі взута
Відкриває парашута.
Як на неї хтось подує-
Вслід за вітром помандрує
Ще довкола сніг лежить,
Та природа вже не спить.
Пробиваються з землі
Перші квіточки малі.
Показав голівку ніжну
Молодесенький підсніжник.
Знову проліска блакитна
Посміхнулася привітно.
Мати-й-мачуха у жменьках
Несе промені жовтенькі.
Тішать очі первоцвіти,
Пахнуть веснонькою квіти.
Я квітка ніжна, як весна,
Я різні сукні маю.
Все літо пишна й запашна,
Я й осінь зустрічаю.
Буваю кольору зорі,
Лимона колір маю,
І снігу зимної пори,
і вишнею палаю.
Гвоздика біла, в тобі печаль таїться
У сакральному вбрання, немов жриця,
Сама таємничої стоїш,
І здається зараз раптом воспаришь
І станеш відблиском сріблясто-білим.
На чорному тлі я тебе малюю крейдою.
Чергові відбуваються дива –
Ти відбиваєшся зіркою в небі.
Погляньте-но, погляньте-но,
Що за червоний вогник?
Це дика гвоздика
Жаркий святкує день.
А коли настане вечір,
Пелюстки зверне квітка.
“До ранку! До нової зустрічі!” –
І згасне вогник.
Я гордо голову тримаю
І перед вітром не схиляю.
Я жовтий є і полум’яний,
І наче, яблуко рум’яний.
В саду я квітну навесні.
Тюльпан дали ім’я мені.
Як сніжок розтане, теплі стануть дні,
Розквітнуть тюльпани в квітні навесні.
Переливи всюди, різні кольори,
Красивіють люди, дачки і двори.
Тюльпани, Тюльпани,
Радість і краса,
Щастя довгождане Дарять небеса.
Я – волошка синьоока,
Падаю усім до ока.
Пахну житом і полями,
Бо вмиваюся дощами.
Співають ранішні тумани,
Проміння дихає в вікні,
А під вікном цвітуть тюльпани,
Весняні квіти чарівні.
Дзвонить дзвоник у саду:
“Я на стежку забреду.
Між травою проросту,
Синім цвітом зацвіту”.
Ще спить земля солодким сном.
Ще трави сплять в краю лелечім.
А десь під снігом, за бугром,
Підсніжник розправляє плечі.
Тендітні проліски блакитні,
Такі ви милі і тендітні,
Немов дзвіночки весняні,
Гойдаєтесь серед снігів.
Колихає ніжно теплий вітер
Квіти сон-трави коло вікна,
І чомусь так хочеться радіти,
І співати, вже прийшла весна!
Квіти, квіти… Чарівні квіти,
Кольорові, великі й малі…
Ви умієте душу зігріти,
Бо й самі ви — душа землі.
Садила матуся для Вавди
Красиві і ніжні троянди.
Вмивались троянди росою,
Пишались троянди красою.
І чулися їх голоси:
– Ми в світі живем для краси.
Дзвонить дзвоник у саду:
“Я на стежку забреду.
Між травою проросту,
Синім цвітом зацвіту”.
Тендітні проліски блакитні,
Такі ви милі і тендітні,
Немов дзвіночки весняні,
Гойдаєтесь серед снігів.
Цвітуть троянди в літній час,
Хоч гілочки й колючі,
Та квіти гарні, як атлас,
Пахучі – препахучі.
Барвіє барвінок у нас біля хати,
Синіє над стежкою ніжний хрещатий.
І каже барвінок: “Є квіти у мене
І листячко те, що й зимою зелене.
Там, де колоси налиті.
Розцвіла волошка в житі.
На голівці у волошки
Поселилось неба трошки.
Лілії білі, лілії милі.
Тихе озерце, сонячні хвилі.
Літечко-літо. Хлюпають хвилі
Милують, лащать лілії білі.
Роль поезії про квіти для дітей
Для дітей вірші про квіти — це перш за все знайомство з навколишнім світом. Читаючи прості, але яскраві рими, діти вчаться спостерігати, цінувати красу природи, розуміти різноманітність квітів та їхнє місце в екосистемі. Крім того, такі вірші розвивають уяву та любов до літератури та допомагають у розвитку мовлення. Запам’ятовування улюблених віршів розвиває пам’ять і любов до поезії. Створення власних віршів про квіти сприяє розвитку творчого мислення та впевненості в собі. Спостереження за природою та створення квіткових композицій допомагають дітям розвивати спостережливість, естетичний смак і любов до природи.
Вірші українських поетів про квіти
Красиві вірші про квіти відкривають перед читачами чарівний світ природи, передаючи її ніжність, яскравість і різноманіття у витончених поетичних образах. Вірші про квіти для дорослих:
Через луки, через поле,
Пробігав дзвінкий струмок.
Смутку він не знав ніколи,
Дзеленчав, немов дзвінок.
Беріжкам щось ніжно хвилі
Хлюпотіли залюбки,
Береги були щасливі,
Ніби слухали казки.
Пробігав також струмочок
Через радісне село,
Попід ліс , попід лісочок,
Його русло пролягло.
Люди щиро полюбляли
Дивовижний цей струмок.
Через нього збудували
Чарівний, міцний місток.
Поєднав місточок радо
Два чудові беріжки.
Для малят він, як розрада,
Бо з’єднав усі стежки.
По малину, по грибочок,
По суниці , ягідки.
Йшли у ліс через місточок
І дорослі й діточки.
Лісові малі звірята
Часто в гості до людей
Полюбляли прибігати
Через міст потрібний цей.
Радість дивну, неймовірну,
Всім несе струмок щодня.
Вдачу має він чарівну,
Ним пишається земля!
Цвіла Троянда у садочку,
А недалечко, у куточку,
Між бур’яном бринів Будяк.
І каже він Троянді так:
— Нащо се ти колючок начіпляла?
— А ти нащо? — вона його спитала.
— Я? — обізвавсь Будяк,-
Я, серденько, не проста штука,
Я — степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи —
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
— Не все ж колоть і Будякам,-
Троянда каже,- треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс —
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев’я обвивать.
— Хіба! — сказав Будяк і усміхнувся. (Леонід Глібов)
Які дивовижні ці квіти,
У кожній чарівність своя.
Всі різні, та й що говорити —
У квіти закохана я.
Дивитись годинами можна
На ніжні пелюстки в росі.
Дивує і радує кожна,
А щастя дарують усі.
(Надія Красоткіна)
Стоять жоржини мокрі-мокрі.
Сплять діамантові жуки.
Під грушею у дикій моркві
До ранку ходять їжаки.
А в сні далекому, туманному,
Не похиляючи траву —
Дюймовочка в листочку
капустяному, —
Я у життя із вічності пливу. (Ліна Костенко)
Весни ми любі діточки,
У лісі проросли.
Маленькі білі квіточки
Під сонцем розцвіли.
Красою ліс чаруємо
І славимо весну.
Всім пісеньку даруємо
Веселу запашну.
День-день, дінь-дінь,
Делень, дінь-дінь,
Дінь-дінь, делень-день!
Добридень, ясне сонце й тінь!
Привіт, травневий день!
Деревам, сонечку, траві
Ця пісенька дзвенить.
Сумних дзвіночки лісові
Розвеселять умить.
В наш ліс стежинку потайну
Знайдете залюбки,
Бо з нами пісню чарівну
Співають пташечки.
День-день, дінь-дінь,
Делень, дінь-дінь,
Дінь-дінь, делень-день!
Добридень, ясне сонце й тінь!
Привіт, травневий день!!!(Чорновіл Тетяна)
Росла в гаю конвалія
Під дубом високим,
Захищалась від негоди
Під віттям широким.
Та недовго навтішалась
Конвалія біла, —
І їй рука чоловіча
Віку вкоротила.
Ой понесли конвалію
У високу залу,
Понесла її з собою
Панночка до балу.
Ой на балі веселая
Музиченька грає,
Конвалії та музика
Бідне серце крав.
То ж панночка в веселому
Вальсі закрутилась,
А в конвалії головка
Пов’яла, схилилась.
Промовила конвалія:
“Прощай, гаю милий!
І ти, дубе мій високий,
Друже мій єдиний!”
Та й замовкла. Байдужою
Панночка рукою
Тую квіточку зів’ялу
Кинула додолу.
Може, й тобі, моя паяно.
Колись доведеться
Згадать тую конвалію,
Як щастя минеться.
Недовго й ти, моя панно,
Будеш утішатись
Та по балах у веселих
Таночках звиватись.
Може, колись оцей милий,
Що так любить дуже,
Тебе, квіточку зів’ялу,
Залишить байдуже!..( Леся Українка)
Сонечко сіяє повне сили й хвали,
Вітерець тепленький віє між лугів —
А з небес блакиту, із спокою царства,
Весну нам віщує жайворонків спів.
Весну нам віщує, — хоч весна з зимою
Ще не раз завзяту боротьбу ведуть —
Молодую зелень — прапор перемоги,
Ще і сніг покриє, і зморозить лють.
Не тривожся, серце! Бач, з снігів і льоду
Квіти розквітають в захисті сосон —
До світла і тепла, до життя і сонця
Проліски піднесли ряд дрібних корон. (Уляна Кравченко)
Квітко з зіркою ясною,
Квітко ніжна з синім оком,
А відкіль ти тут узялась
Над водою, над потоком?!
Як огрілася землиця
Від весняного проміння,
Так на крилах теплий легіт
Тут заніс дрібне насіння.
Хто ж тебе поїв і плекав,
Зберігав тебе як треба,
Малював листки і цвіт цей,
Цвіт, що має колір неба.
Дощик і роса поїли,
Вітер колисав легенько, —
Цвіт мій сонце малювало
Плекала земля, мов ненька…
Ще скажи, як звешся, квітко,
Я тебе так полюбила,
До життя яка — скажи ще —
Тут тебе призвала сила?
Незабудкою я звуся
Це затям, дитино мила,
А життя мені дала та,
Що й тобі, могутня сила.
І за тебе, і за себе
Силі цій подяку зложу!
А твій цвіт мені дорожчий
І за ясмін, і за рожу.
Цвіт мені твій, незабудько,
Все окрасою хай буде —
Хай за щире, добре серце
Не забудуть мене люди. (Уляна Кравченко)
Вірші про квіти та війну
Вірші про квіти та війну часто поєднують у собі контрасти краси та жорстокості, показуючи, як війна забирає мир і гармонію, але одночасно квіти стають символами надії, відродження і пам’яті про загиблих.
А ти сій квіти…
Навіть якщо завтра – кінець світу.
Загоюй рани людям і землі,
Роби, що дав Господь можливість вміти.
Пильнуй ланів, щоб були з хлібом на столі.
Ділись, чим Бог послав, і витри сльози.
Поплачем після Перемоги всі разом,
Коли від крові вмиють землю теплі грози
І мирна тиша увійде у кожен сон…
А ти сій квіти…
Навіть якщо завтра – кінець світу.
Сади садок. Хай виростає до зірок.
Служи землі. Цінуй, люби, лелій.
Вона віддячить дітям
І всім, хто хоче й вміє вільно жити.
Сій квіти жовті, сині – різні,
Щоби вони встелили всі шляхи,
Якими повертатимуться грізні,
Найкращі в світі наші вояки
Додому, до родини і до щастя,
Яке вимолюємо в Бога зараз всі.
Сій хліб і квіти – всупереч напастям.
Багато сій, щоб вистачило всім… (Людмила Муріна)
Не смій опускати руки,
Ти чуєш? Ні в холод, ні в зливу.
Почуй свого серця стукіт,
Відчуй у собі ту хвилину,
Коли в тобі сила збереться
В кулак, і ти знову до бою,
Лихе лиш тоді минеться,
Коли найсильніша є воля.
Не зітруться з пам’яті свічі,
Що вістрями дивляться в небо
Герої, сказавши, що треба
Заради життя і світла,
Щоб мирно сонце сміялось,
Земля по-новому щоб квітла,
Дитина у щасті купалась.
Щоб сни із жаху не снились
Усім, бо народжені жити…
А ми об’єднаймо всі сили,
Щоб встати з-під цього гніту.
ПРИЧЕТНІСТЬ – ЦЕ СОВІСТІ СИЛА
Війна терезами стала.
НАМ ТАК ПЕРЕМОГА ПОТРІБНА!
На інше не маємо права. (Людмила Яцура)
Де ти ходиш ,весна,
По чиїм ти гуляєш дорогам?
Я чекаю тебе,залишаючись
В ріднім краю.
Може ти принесеш,
Разом з квітами,
Радість від Бога,
Перемогу і мир
В Україну мою.
Час не милий такий
Кров від люті скипає.
Біля згарищ,руїн,
Де накоїла лиха війна,
На опалених клумбах,
Квіти землю у світ пробивають.
Їм любов і тепло,
Їм життя подарує весна.
Не побачать їх ті,
Які мали б цим
Квітам радіти,
Що пробились до сонця
Долаючи опір і твердь,
Показати живим
Що потрібно триматись і жити.
Бо любов і життя
Подолають неправду і смерть. (Малиновий Рай)
А дзвони так тривожно б’ють у церкві,
Вже п’ятий день іде війна.
Від пострілів, гармат та кулеметів
Здригається наша земля.
Неначе моторошний сон,
Лунає SOS – повітряна тривога.
І плаче небо, плаче дітвора,
Яка ще вчора жваво так ганяла у футбола.
А зараз тиша, вулиці пусті,
Горять свічки й лампадки у домівках.
А матері – синів проводять у дорогу,
Дружини – своїх чоловіків.
Дитина з татком у обіймах,
Не йди, рідненький, повертайсь живим!
А завтра вже весна настане
І перший пролісок зійде.
Сади розквітнуть, зацвітуть дерева,
На Україну неньку Перемога вже прийде.
Засяє Сонце, трава зазеленіє,
І вийдемо всі зі своїх бункерів.
Все буде добре!
Слава Україні!
І слава Господу, щоб нас усіх зберіг! (А. Добровольська)
Багато квітів у моїм саду,
Така краса! Уся земля розквітла!
Я на побачення з весною йду,
Вона несе Землі багато світла!
Й дарує щедро квіти і тепло
І повниться моя душа красою.
Усе навколо радо ожило
І піснею озвалось голосною!
А в небі синь і хмарка де-не-де,
І від краси аж хочеться співати!
На півдні й сході в нас війна іде
І гинуть мирні люди і солдати…
Та ми за мир і волю стоїмо,
Ми — українці, волелюбні люди!
І ворогам свій край не віддамо,
Тож перемога наша скоро буде! (Красоткіна Надія)
Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі.
Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід.
Потяги завмирають на мить і рушають далі.
Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід.
Ніхто не зупиняється в її місті.
Ніхто не хоче забрати її з собою.
Вона думає, стоячи зранку на своєму місці,
що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою.
Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго,
що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами,
що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого
і літньої порожньої панорами.
Ніхто не пояснює їй, у чому причина.
Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату.
Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату.
Формуються світло й темрява, складаючись разом.
Літнє сонце перетікає в зими.
Все, що діється нині з ними всіма, називається часом.
Головне розуміти, що все це діється саме з ними.
Формується її пам’ять, формується втіха.
В цьому місті народилися всі, кого вона знає.
Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав.
Коли згадувати немає кого, вона засинає. (Сергій Жадан)
Квіти на гостинній чужій землі…
Викопані з корінням і знову посаджені…
«Де б ми не були, там будуть любов,
книги і квіти…».
Квіти на чужій землі, книги-розмовники,
Біблія на столі.
Слово у храмі, де оселився Бог,
Той, що на всіх один…
Знову душа літає за сотні кілометрів:
в мирний Житомир, у Київ і в Маріуполь…
Ми прокидаємося, щоб посадити квіти…
Фіалки померли вдома на білому підвіконні.
Біліють підсніжники наперекір війні. (Євгенія Юрченко)
Подих ночі і запах ран
і відлунює сонце дзвоном
усміхнеться ще скіфський тюльпан
у степу під Херсоном. (Галина Мирослава)
Вірші про весняні квіти
Вірші про весняні квіти відображають красу та оновлення природи, символізуючи початок нового життя, надію і радість після холодної зими.
На ромашці білій про любов питають:
Любить, чи не любить? Пелюстки зривають.
Не скуби ромашку, їй цвісти весною,
Говори з красою вічно мовчазною.
В ромашковім полі жайвори співають,
І росу пахучу ночі сповивають.
Скроплена дощами, вимита водою,
Це світилка чиста в косах молодої.
Від весни до літа і в порі осінній
Нею пахне купіль, нею пахне сіно.
І в морози зимні пелюстки ті самі
Змалював Художник у віконній рамі.
Бог її плекає і вітри голублять,
Як її полюбиш, то й тебе полюблять.
Не скубіть ромашку, не топчіть ногами,
Це любові квітка у зеленім храмі.
Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічає.
Ховайте швидше саночки!
Немов пташки, летіть із клітки, –
З кімнати, з хати у садки.
А там, в садочках, – сонце, співи.
В траві фіалки зацвіли…
Джмелі і бджілки загули,
І скрізь метелики щасливі.
Пробрався з-під снігу
Підсніжник маленький.
В зелених листочках
Такий чепурненький!
Голівоньку клонить,
Вітає мене…
Коли вже ця довга
Зима промине?!
Біленький підсніжник
Долоньками грію,
Для нього і холод
Любов’ю розвію.
Весна-чарівниця, неначе цариця,
наказ свій послала, щоб краса встала,
і проліски, і травка, й зелена муравка,
і кульбаба рясна, і фіалочка ясна –
всі квіти весняні, веселі, кохані,
з-під листя виходять, голівки підводять
од сну зимового до сонця ясного!
Навесні, коли бузок
Хоче зацвітати,
Виглядає ластівок
Наша біла хата.
Ми подвір’я підмели,
Висіяли квіти,
А весні допомогли
Яблуні білити.
І розчистили струмок,
Що тече з діброви…
До прильоту ластівок
Все у нас готово.
Мімоза жовта — сонечка привіт,
Весняне ніжне і пахуче диво.
Всміхається святково білий світ,
Жовтіє сонечко на небі нам щасливо.
Мімозу ти мені подарував
У ті роки далекі і щасливі….
Слова кохання ніжно прошептав,
Такі приємні і невинно — милі.
Мімоза ніжна — казки дивоцвіт ,
Така пахуча квітка , мов парфуми.
Років далеких весняний привіт ,
Кохання першого ті спогади і думи….
Квіти! О, вітайте, квіти,
Ви весни найкращі діти!
По снігах і хуртовині
Мир віщуєте людині.
Ледви вкрили ви леваду,
Серденько найшло розраду.
Чар принесли ви з собою,
Пахощами й барв ігрою.
Діти любі, чемні діти –
Й ви в житті неначе квіти,
В личку щирість вам зоріє,
Око і душа радіє.
Ваша ніжність, ваша врода –
Се для мене насолода.
Забуваю зло і муку,
Бачу щастя запоруку.
Серед зілля маєвого
І проміння золотого,
Як вас бачу, любі діти,
Ви, життя найкращі квіти,
Вірю — здобудемо долю,
Правду, і добро, і волю.
У розкоші потопаю,
Діти! Ви – завдаток раю!
Ще спить земля солодким сном.
Ще трави сплять в краю лелечім.
А десь під снігом, за бугром,
Підсніжник розправляє плечі.
До сонця тягне пелюстки
Крізь сніг, і вітер, і морози.
Він промовляє : «Я живий!
Весну стрічайте на порозі!»
Гарно, тепло у садку,
Снігу вже немає…
Із-під листя у кутку
Крокус виглядає.
Наче золотом горять
Пелюстки жовтенькі,
І листочки мерехтять,
Ніжні, зелененькі.
Веселий сад, пахучі віти,
Гук пароплавів чуть з Дніпра.
Нам принесла барвисті квіти
Весни зеленої пора.
Ми Дзвіночки,
Лісові Дзвіночки,
Славимо день.
Ми співаємо,
Дзвоном зустрічаємо:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, –
Ясний день.
Окропіте,
Нас ошелестіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться –
Жито усміхнеться:
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, –
Ясний день.
Окропіте,
Нас ошелестіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться –
Жито усміхнеться:
Тінь!
Один бузок ось під вікном,
А другий біля ґанку.
Один синенький, а отой
Біленький, як сметанка.
Обидва ніжні, запашні,
Аж дух вам забиває,
І кожна гілка, як букет,
Із листя виглядає.
Вірші про квіти — це не лише чудовий спосіб передати красу природи, а й важливий інструмент у розвитку дітей. Вони допомагають розвивати мову, уяву, емоційну чутливість та любов до навколишнього світу. Читання віршів про квіти, створення власних поетичних творів та спостереження за природою сприяють формуванню естетичних смаків і дбайливого ставлення до природи. Такі заняття приносять радість і дорослим, і дітям, створюючи особливу атмосферу гармонії та краси в родині. Вірші про квіти завжди залишаються актуальними, надихаючи на творчість і глибоке розуміння світу навколо нас.