Максим Рильський – один з найвідоміших українських поетів, який протягом свого життя щиро й глибоко оспівував красу рідної землі, її історію та народ. Його поезія пронизана безмежною любов’ю до України, вірою в її щасливе майбутнє.
З-поміж численних творів Рильського, присвячених Україні, можна виділити 5 віршів, які стали справжніми перлинами української літератури.
“Мова (Як парость виноградної лози)”
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає –
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім.
Немає Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Цей вірш, написаний у 1940 році, є справжнім гімном українській мові. Поет оспівує її багатство, красу й силу, закликає берегти й розвивати цю мову, адже вона є душею народу, його історією та культурою.
Цвітуть бузки, садок біліє…
Цвітуть бузки, садок біліє
І тихо ронить пелюстки,
Напівзабуте знову мріє,
Як помах милої руки.
У небі вітер кучерявий
Колише теплую блакить,
І на землі гойдає трави,
І затихає, й знов шумить.
І раптом схоплює на крила
Хвилясті співи журавлів, —
І давня казка, вічно мила,
Зринає крізь хвилястий спів.
Цей вірш був написаний у 1925 році. У ньому Максим Рильський оспівує красу весняної природи, зокрема бузковий цвіт, спів солов’я, дзижчання бджіл і метеликів. Він описує день як ясний, теплий і приємний, що наповнює душу радістю. Проте, у вірші також з’являється тема минущості краси і молодості. Поет розмірковує про те, куди поділися його “краса, що колись квітла” та “літа молодії”. Ці думки викликають у нього сум і журбу.
Однак, у фіналі вірша автор знаходить розраду в спогляданні краси природи та вірі в людське добро. Він розуміє, що хоча краса й молодість минають, але на їхнє місце приходять інші цінності: правда, воля, віра в світло і прагнення до кращого життя. Таким чином, вірш “Цвітуть бузки, садок біліє…” є не лише описом весняної природи, але й роздумом про сенс життя, його красу й минущість.
«Моєму краєві»
Чи знаєш ти, о краю мій,
Що кожною сльозою
Ти випікаєш слід страшний,
Що в гроб візьму з собою?
Чи знаєш ти, о краю мій,
Що всі убиті діти
Волають у душі моїй:
Убивцям відплатити!
Чи знаєш ти, о краю мій,
Що тьма твоєї ночі
У день весняно-голубий
Мені кривавить очі?
Так хай же я згнию — цвісти
Тобі, мій рідний краю!
Чи чуєш ти, чи знаєш ти? —
І голос: чую! знаю!
“Моєму краєві” – це вірш, написаний українським поетом Максимом Рильським у 1943 році. У ньому автор щиро й емоційно оспівує красу рідної землі, її мальовничу природу, багату історію та стійкий народ.
«Вербова гілка»
Вербова гілка зацвіла
У мене на столі,
Як символ сонця і тепла,
Ще схованих в імлі,
Як знак зеленої весни,
Котра ще вдалині,
Як знак, що щастя сад рясний
Даровано мені.
Вербова гілка на столі
У мене розцвіла…
Прилинуть, серце, журавлі,
А в них на кожному крилі
Дар сонця і тепла!
“Вербова гілка” – це вірш, написаний українським поетом Максимом Рильським 13 лютого 1946 року. Цей твір пройнятий атмосферою весни, оновлення й надії. У ньому Рильський зображує красу весни, яка дарує людям надію й віру в краще майбутнє. Цей вірш є актуальним й досі, адже він нагадує нам про те, що життя прекрасне й у ньому завжди є місце для радості й щастя.
«Солов’ям України»
В розлуці а вами, солов’ї Вкраїни,
Так ниє серце, що аж сміх бере
З самого себе. Хоч воно й старе,
А в рідний край, як в юність давню, лине.
Дива Версаля, Лувру красота
Та й Ейфелева башта не поможе.
Воно, звичайно, гостеві негоже
В Парижі думать про свої міста,
Про Лохвицю, про Миргород, про Сквиру,
Про Голосіївський веселий гай,-
Булонський ліс, поете, споглядай,
Подібний i до раю, і до виру!
Тут люди приязні. Навкруг рясні
Стоять сади, платани і каштани,
Та шелест верб у пам’яті не тане,
Вія ще чутніший тут, на чужині.
Ти груди краєш поглядом дитини,
Печеш і мучиш, рідний краю мій,
П’яниш, як жоден на землі напій…
Тужу за вами, солов’ї Вкраїни!
“Солов’ям України” – це вірш, написаний українським поетом Максимом Рильським 29 травня 1957 року. У ньому автор висловлює тугу за рідною землею, яка перебуває під владою чужинців. Він згадує про красу української природи, її багату культуру й стійкий народ.
Ці 5 віршів Максима Рильського – лише мала частина його великої творчої спадщини, присвяченої Україні. Його поезія щиро й глибоко оспівує красу рідної землі, її історію та народ. Рильський вірив у щасливе майбутнє України й закликав своїх нащадків берегти й захищати Батьківщину.