Його поезія вражала, як удар струмом, що розбиває закіптюжене абажурне світло. У кожному рядку звучала машина, бринів дріт, кипіло обурення і скреготіли шестерні. Михайль Семенко відкрутив кришку з української поезії так, щоб було видно, що у ній тече не тільки сіль, а ще й бензин, дим і трохи заліза.
Біографічні факти про Михайля Семенка
Наприкінці XIX століття на Полтавщині, у селі Кибинці, у багатодітній родині волосного писаря та самоуки-письменниці народився хлопець, якому судилося стати найгострішим голосом українського футуризму.
Це сталося 31 грудня 1892 року, у час, коли в Європі вже вирувала модерна епоха, а в Російській імперії все ще панували царські укази і селянські податки.
Цікаві факти про біографію батьків Михайля Семенка
Мати майбутнього поета, Марія Проскурівна, писала етнографічні оповідання, вивчала французьку мову між пранням і кухнею, а згодом стала літературним авторитетом у родині. Її листи до брата з описами сільського життя спонукали спробувати прозу, і вона почала друкуватися під псевдонімом. Письменництво для неї було способом вирватися з побутового кола – з підручником у кишені й дітьми на руках.
Описуючи характери персонажів і селянські сцени, Проскурівна паралельно виховувала в синові здатність бачити слово як інструмент сили. Її щоденна наполегливість і увага до деталей зробили більший вплив, ніж будь-який офіційний учитель.
Саме вона навчила Михайля любові до слова, але й показала, як працює письменницьке терпіння. У таких умовах його дитинство формувалося на межі сільської реальності та внутрішнього бунту. Роки, коли навколо панував штиль імперії, для нього стали стартовим майданчиком у бік вибуху.
Все про освіту Михайля Семенка
Після навчання в Хорольській гімназії Михайль вступив до Курського реального училища, де поглиблено вивчали точні науки. Його приваблювала музика, тому в Петербурзі він спершу обрав курси Поллака, які готували скрипалів для оркестрів. Через відсутність грошей перевівся до народної консерваторії, а потім остаточно змінив напрям.
Далі були загальноосвітні курси педагога Олександра Черняєва, що поєднували філософію, психологію й історію культури. Паралельно Семенко відвідував лекції в Психоневрологічному інституті, де знайомився з новітніми теоріями людської свідомості, що пізніше проявляться у його поетиці. Жоден з освітніх проєктів він не завершив, однак кожен дав йому інтелектуальні імпульси, які точково проривалися в текстах – від психоаналітичних алюзій до музичних ритмів.
Особисте життя Михайля Семенка
Перша зустріч із Лідією Горенко відбулася у Владивостоці, де Семенко служив телеграфістом під час Першої світової. Вона була родом з української родини переселенців, а тоді готувалася вступати до педагогічного інституту. Він учив її, а згодом одружився. У шлюбі народилися син Ростислав і донька Ірина. Відносини в родині були напружені – донька згадувала, що батько уникав побуту, любив подорожі та розмовляв з нею багатою українською мовою.
Після розлучення Семенко пов’язав життя з акторкою Наталією Ужвій, яка вже тоді була зіркою сцени та знімалася на Одеській кінофабриці. У цьому шлюбі народився син Михайло. Стосунки тривали недовго, але навіть після розриву Ужвій залишалась поруч у вирішальні моменти – її підпис стоїть під ордером на арешт Семенка у 1937 році.
У вірші “Вона” Семенко згадував про багатьох жінок. Його тон змінювався – від болісного захоплення до жорстких зізнань. У тексті “6 NP” з’являється образ ненародженої дитини, що говорить про напругу в особистому просторі поета. Всі історії відчували на собі тиск ідеологій, квартирних стін і чужих вух, але залишили у спогадах близьких щось тепле – костюм, люльку, українську мову, яку він обстоював навіть удома.
Твори Михайля Семенка
Його перша збірка вийшла у 1913 році, коли він ще жив у Петербурзі, навчався музиці та вперше намагався видавати себе за символіста. Уже за рік він публікує “Дерзання” – і переходить до відкритого футуризму. Саме у 1914 він видає маніфест “Сам” і провокує українське літературне середовище заявами про Шевченка.
Після повернення в Україну у 1917 Семенко бере участь у створенні літературних часописів, організовує групу “Фламінго”, а згодом – об’єднання “Аспанфут”. У 1920-х він пише програмні збірки “Кверофутуризм”, “П'єро задається”, “Суммаризм” і активно підтримує молодших авторів: Юрія Яновського, Ґео Шкурупія, Володимира Гаряїва. Працює в Одесі на кінофабриці, редагує сценарії та публікує поезію, пов’язану з кіно й ритмом машин.
Окремо Семенко створює візуальні поеми – наприклад, “Каблепоема за океан” (1929), де текст побудовано як схема зв’язку між країнами. У 1930-х його тексти стають менш радикальними, частина збірок не виходить друком, з’являються ознаки самоцензури. У 1937 вірші Семенка вже не друкувалися, а архіви було конфісковано під час арешту.
Творчість Семенка дає чітке уявлення про те, як поет адаптувався до змін влади, часу й риторики. Його збірки – це хроніка адаптації й спротиву, документ боротьби між внутрішнім баченням і зовнішніми вимогами. Кожен текст пов’язаний з конкретним періодом життя і може слугувати ключем до його особистих і професійних рішень.
Останні роки життя та хронологічна таблиця Михайля Семенка
На початку 1930-х його вірші зникають з обігу, а сам поет переїздить до Харкова і поринає в організаційну роботу в літературному середовищі. Зникає публічність, з’являється втому, змінюється тон його текстів і стиль поведінки. Він все рідше виступає, більше мовчить і спостерігає, як одна за одною зникають знайомі імена – арешти, доноси, тиша. Останній поетичний вечір відбувся навесні 1937 року, а вже через три дні його затримали в готелі «Континенталь». Справу сфабрикували за кілька місяців.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1930 | Співорганізатор Спілки письменників України |
| 1931–1934 | Працює в Харкові, публікується рідше, більше займається редакторською роботою |
| 1936 | Розлучення з Наталією Ужвій |
| 23.04.1937 | Останній поетичний вечір у Києві |
| 26.04.1937 | Арешт у готелі «Континенталь» |
| 23.10.1937 | Вирок — розстріл |
| 24.10.1937 | Страту виконано в підвалі Жовтневого палацу |
| 1957 | Реабілітація Головною військовою прокуратурою СРСР |
Після 1930 року Семенко майже не видавав нових збірок і зосередився на редакторській та організаційній роботі. Його поступово відсторонювали від літературного процесу, а підготовка до репресій тривала кілька місяців. Усі звинувачення були побудовані на допитах, підписаних після фізичного тиску, реабілітацію провели через двадцять років – на основі визнання повної відсутності доказів.